Лев Лебіщак

"Я там жив, а він побудував хату собі поруч. Косив, сини помагали, він своїми руками робив. Чмола — то була людина воєнного типу, дисциплінована. І там побудував собі хату. Він піднімав тих хлопців в шостій годині рано, там дисципліна була така. У школі він викладав нам географію і предмет, що називався тоді «руханка». Фізкультура називалася в нас «руханка». Перед уроками сходилися грати — відбиванкою називалося (волейбол), кошиківкою (баскетбол) і так далі. Чмола організував походи в Карпати. Брав старших. Був дуже строгий, як хтось відставав, він міг залишити в якомусь селі і далі йшов. Дуже строгий був. Крім цього, він провадив бібліотекою — на великій перерві видавав книжки нам з бібліотеки. Але що книжки були старі, він дома переплітав їх. Книжки сам зшивав. В його кабінеті — не дай Господь було, щоб якась мала царапина на столі! То було горе! Ми приходили до кабінету і дивилися, чи попередники перед нами десь щось не царапнули. За то дуже була відповідальність велика перед Чмолою."

Коли я вчився за німців в медінституті (я лікар сам гінеколог), тут почалося таке нещастя між поляками і українцями. Поляки вбили нашого професора Андрія Ластовецького, наші вбили професора Ялового на вулиці… Пізніше ми, студенти, своїх професорів, а вони своїх професорів на заняття водили і додому приводили. Охороняли. У мене є книжка, там є портрети тих професорів і то все описано. Називається по-польськи «Война, людзє і медицина».

Коли я бував в Дрогобичі, я завжди підходив до сусідів Чмоли, розпитував. І там була одна пані, яка була в тюрмі, але потім вийшла. Вона була дівчинкою тоді, як за Чмолою приїхали, його арештували. Приїхала «полуторка», як називали, машина, приїхало двох енкаведистів, заїхали до них, до цих сусідів, питають: «Де Чмола?» Вони кажуть: «Чмола там живе». Через якісь кілька хвилин вони його вивели, посадили на ту машину, завернули назад, а навпроти жив колишній січовий стрілець, вчитель Дмитро Бурко. Він викладав в гімназії німецьку мову. Посадили і того Бурка на машину і забрали. І так після того вони зникли. Його знищили, там, в Дрогобичі страшно понищили людей.

Значить, цікава була історія з Ігорем Чмолою. Як він був малим хлопцем, взяв зі школи крейду. До хати було кілометр, по вул. Ліснянській в Дрогобичі. Він їде (на ровері) і на кожному стовпі пише: «Ігор Чмола, Ігор Чмола, Ігор Чмола». Потім, казав мені Тарас, прийшов тато, як побачив то «Ігор Чмола», як дав йому відро з водою і шматою, він мусів йти стирати то зі стовпів. І каже, тато його навчив, щоби він повторював, що nomina stultorum ubique locorum, по-польськи «імя ма глупє на каждім стлупє». Таке я про Ігоря пам'ятаю.